Нерухомість



Головна » Новини » ВСУ » Проблеми судово-правової реформи

ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ «ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО» (ВЕНЕЦІАНСЬКА КОМІСІЯ)

початок

1. Вступ


1. Листом від 15 червня 2010 року заступник Міністра юстиції України пан Притика звернувся до Венеціанської комісії з проханням надати висновок щодо проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (CDL(2010)064). Цей закон є переглянутою версією проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (CDL(2009)111), підготовленого і схваленого комітетом Верховної Ради України з питань правосуддя у червні 2008 року, що був предметом висновку Венеціанської комісії, прийнятого на 82 пленарному засіданні 12-13 березня 2010 року (CDL-AD(2010)003). 

2. Листом від 28 червня 2010 року Голова Моніторингового комітету ПАРЄ Дік Марті звернувся з проханням надати висновок щодо цього проекту закону та щодо Закону України № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження» (дивіться окремий висновок щодо цього Закону CDL-AD(2010)029).

3. Венеціанська комісія запропонувала пану Гамільтону та пані Сухоцькій виступити доповідачами з цього питання. У рамках Спільної програми Ради Європи та Європейського Союзу «Прозорість та ефективність судової системи в Україні» (TEJSU Project), Дирекція з технічного співробітництва Генеральної Дирекції з прав людини та правових питань Ради Європи запросила пана Леменса та пана Гасса виступити доповідачами з цього питання (DGHL(2010)18).

4. 30 червня 2010 року Комісія надала заступнику Міністра юстиції України пану Притиці попередні коментарі пана Гамільтона та пані Сухоцької (CDL(2010)063 та 065), а також коментарі пана Гасса (DGHL (2010) 13). Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було прийнято 7 липня 2010 року Верховною Радою України і підписано Президентом Януковичем 27 липня 2010 року.

5. Венеціанська комісія висловлює подяку USAID в Україні за здійснення перекладу проекту закону та його остаточного тексту.

6. 4 та 5 жовтня 2010 року офіс Спільної програми РЄ та ЄС «Прозорість та ефективність судової системи в Україні» в Києві та Венеціанська комісія організували зустрічі з різними причетними органами влади, а також неурядовими організаціями. Цей висновок базується на коментарях членів Комісії, експертів, а також результатах цих зустрічей.

7. Цей Висновок був ухвалений Венеціанською комісією на 84-му пленарному засіданні (Венеція, 15-16 жовтня 2010 року).

2. Загальні положення

8. Новий Закон, що аналізується, в основному має ту ж структуру, що і попередній проект (CDL(2009)111), однак містить багато змін, підготовлених робочою групою, утвореною Президентом України, яку очолював Міністр юстиції України. Багато зауважень, зроблених Венеціанською комісією до попереднього проекту, є актуальними і для цього Закону. Комісія висловлювала критичні зауваження щодо ступеню деталізації попереднього законопроекту, який вона назвала «дуже об’ємним» і таким, що включає положення, які не є необхідними або можуть регулюватися підзаконними актами, в результаті чого багато норм важко знайти і зрозуміти. Новий текст закону більшою мірою також сповідує цей деталізований підхід до законотворення. На додаток є кілька прикладів, коли одна й та ж норма закону дублюється у різних його частинах.

9. 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення, яким визнав неконституційними зміни, внесені до Конституції України у 2004 році. Хоча це Рішення стосується розподілу влади між Президентом та парламентом, воно не впливає на судову владу, що є предметом аналізу цього Спільного висновку.

3. Засади організації судової влади (Розділ I, Статті 1-16)

10. Ці положення в основному не відрізняються від положень попередньої версії законопроекту, що були детально проаналізовані Венеціанською комісією і визнані, більшою мірою, бездоганними і справді чудовими.

11. Стаття 2, яка визначає завдання суду як забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих не тільки Конституцією і законами України, але також і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. З цієї точки зору в законі враховано зауваження зроблене у Спільному висновку в березні 2010 року.

12. Частиною другою статті 6 передбачено, що «звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом». Імовірно, це положення передбачає, що незаконними є дії третіх осіб зі спробами вплинути на суд при вирішенні ним конкретної справи (див. частину першу статті 6). Дивує, однак, що взагалі може бути винятком з цього правила («якщо інше не передбачено законом»). Винятки у будь-якому разі повинні бути визначені у такий спосіб, щоб вони не підривали цей базовий принцип.

13. Були внесені деякі зміни до положень, що регламентують автоматичний розподіл справ за принципом вірогідності, які були перенесені зі статті 8 до статті 15. Венеціанська комісія вже вітала запровадження автоматичного розподілу справ. Відповідно до частини четвертої статті 15, розподіл справ повинен враховувати, серед іншого, робоче навантаження та спеціалізацію суддів. Комісія зауважує, що робоче навантаження є відповідним критерієм. Вона зауважує, однак, що в процесуальних законах, змінених цим Законом, в частині розподілу справ вживаються терміни «рівна кількість справ» та «кількість справ», а не термін «навантаження». Комісія пропонує внести зміни до цих процесуальних законів, і замінити термін «рівна кількість справ» у всіх випадках на «навантаження». Є цілком зрозумілим, що справи можуть мати різний ступінь складності. Вживання терміну «рівна кількість справ», як критерію, покладатиме на суддів різне навантаження, в залежності від типу справ, які вони розглядатимуть. У цьому зв’язку необхідно також щось вирішувати з спеціалізацією суддів під час розгляду конкретних справ, передбаченою частиною другою статті 18, частиною п'ятою статті 26 та частиною четвертою статті 31 Закону. У цьому питанні, повинна існувати впевненість у тому, що спеціалізація суддів не стане підставою для обходу цієї системи. Нарешті, положення попереднього законопроекту, яке покладало на голову суду відповідальність за дотримання процедури автоматичного розподілу справ, на жаль, було вилучено і замінено нормою, згідно якої Положення про систему автоматизованого розподілу справ має затверджуватися Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією. Нарешті, положення в попередньому проекті, яке покладало на голів судів особисту відповідальність за забезпечення дотримання процедури розподілу справ, нажаль, випущене та замінене на положення, що вимагає схвалення положення про автоматичний розподіл справ Радою суддів України після його погодження з Державною судовою адміністрацією України.

14. Деякі зміни були внесені до положень, які регламентують використання мов у судочинстві. У цих положеннях відсутня чіткість. Основна норма передбачає, що судочинство в Україні здійснюється державною мовою, державною мовою також складаються рішення судів (частина перша статті 12). Разом з тим, суди мають забезпечувати рівність громадян незалежно від мовних ознак (частина друга статті 12). Існує також загальна заборона дискримінації за мовною ознакою (стаття 9). Закон містить положення, яке дозволяє використовувати інші регіональні мови та мови меншин у судочинстві відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин» (частина четверта статті 12). Існує право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина третя статті 12), і вимога попереднього законопроекту, що особа, яка не володіє мовою і не має перекладача, фактично усувається від участі в процесі, виключена, що можна вітати.

продовження


  


RSS
Корисні посилання


«HRGH»® Всі права захищені